Останнім часом конфліктологічна проблематика набула великої значущості в усіх галузях професійної підготовки, особливо в педагогічній освіті. Але разом із тим очевидним залишається брак кваліфікованих спеціалістів, що володіють технологіями ефективного спілкування та конструктивної поведінки в конфліктах, вміють адекватно розпізнавати, вчасно попереджувати та продуктивно вирішувати конфліктні ситуації.

Проблеми конфліктологічної компетентності особистості в психолого-педагогічній науці досліджували: К.О. Абульханова-Славська, О.О. Бодальов, А.О. Деркач, Е.Ф. Зеєр, І.О. Зимня, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, В.А. Семиченко, В.О. Сластьонін, Ю.Г. Фокін, В.Д. Шадриков.

Конфліктологічна компетентність визначається вченими як вид професійної готовності спеціаліста виконувати певні трудові функції в професійному конфліктогенному середовищі і включає в себе властивості перцептивної, комунікативної, міжособистісної  й управлінської компетентностей, реалізує прикладні (ситуативні) аспекти спеціальної професійної діяльності [4].

Проте компетентність слід відрізняти від компетенції – певної сфери, кола питань, що людина має повноваження вирішувати. І.А.Зимня розмежовує поняття  “компетенція” та “компетентність”  і розглядає останню як “актуальну особистісну якість, що базується на знаннях, як інтелектуально  й особистісно-професійну соціально-професійну характеристику людини [2]. Тоді як компетенції, на думку вченої, – це внутрішні, актуальні, приховані психологічні утворення: знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відносин, які згодом виявляються в компетентностях людини.

На даному етапі розвитку освіти та дослідження професійної компетентності керівника навчального закладу, зокрема професійно-конфліктологічної компетентності директорів шкіл, розроблена значна кількість тренінгів, тестових завдань, анкет-опитувальників, комплексних методик, які дають змогу визначити рівень компетентності менеджера в управлінській діяльності, вміння конструктивно вирішувати конфлікти, вибирати правильну стратегію співробітництва, можливість оцінити рівень комунікативної компетенції у взаємодії з колегами, визначити якості успішного організатора та виявити задатки лідерства.

Дослідно-експериментальна робота щодо визначення рівня сформованості рівня професійної компетентності та професійно-конфліктологічної компетентності керівників проводилась на базі шкіл Царичанського району Дніпропетровської області.

В ході дослідження професіоналізму сучасних керівників шкіл Царичанського району  за основу було взято діагностично-тренінговий матеріал Т. М. Дзюби «Комплекс методик для діагностики психічної готовності керівника школи до взаємодії в умовах конфлікту».

 Методика «Управління міжособистісними конфліктами» (Д.А.Веттєн, К.С.Камерон) [1, c. 11] була розрахована на дослідження когнітивного компоненту (сукупність конфліктологічних знань фахівця, які визначають ефективність управління конфліктними процесами) та практичних навичок керівників: попередження виникнення невдоволення, реакція на критику, роль посередника у вирішенні конфлікту. Згідно даної методики були представлені відповідні рівні конфліктологічної компетентності: досконалий, високий, середній та низький. В результаті обробки даних виявилось, що досконалим рівненем компетентності в управлінні конфліктами не володіє ніхто з опитаних респондентів. Високий рівень склав лише 10%, середній – 70%, низький – 20%.

Отже, вміння управляти міжособистісними конфліктами справа досить складна. Більшість опитаних респондентів мають середній рівень конфліктологічної компетентності, високий рівень – лише 10%. Процес успішного володіння конфліктною ситуацією та здатністю конструктивно вирішувати конфлікти, не порушуючи взаєморівноваги в колективі може залежати від численних факторів: особистості керівника, його вдачі та темпераменту, комунікативної компетентності, досвіду.

Під час дослідження операційного компоненту (сукупність умінь і навичок практичного характеру в управлінні конфліктами) нами було обрано методику «Стратегія боротьби з конфліктами» (Д.Веттєн, К.Камерон) [1, c. 21].

Дана методика дозволяє керівникам визначити домінуючу стратегію боротьби з конфліктом: примус, пристосування, компроміс, уникнення чи співпраця. Як виявилося, більшість керівників схильні до співробітництва − 60%. Тобто, учасники конфлікту орієнтовані на можливість повного обопільного задоволення інтересів. Результатом такої взаємодії є перемога обох сторін. Це говорить про продуктивність таких відносин, бажання ефективно взаємодіяти на благо спільної справи.

До стратегії компромісу схильні 20%  опитаних директорів шкіл. Як відомо, компромісна стратегія боротьби з конфліктом характеризується балансом інтересів конфліктуючих сторін на середньому рівні.

Стратегія пристосування характерна для 10% респондентів. Аргументуючи дану стратегію, керівники звертають увагу на те, що використання даного підходу у вирішенні конфліктів дає змогу зберегти гармонійні стосунки, проте, інколи слід поступитися власними інтересами, існує необхідність прислухатися до іншої точки зору, виявити гнучкість, потреба завоювати довіру на майбутнє, створити сприятливий клімат взаємовідносин.

Застосування стратегії примусу характеризується зверхністю, суперництвом, боротьбою. 10% опитаних респондентів, вважають примус запорукою відповідальності, виконання завдань на високому рівні, наявності дисципліни, відсутності «розхолодженості колективу».

Отже, в результаті проведеного нами психолого-діагностичного дослідження можна зробити слідуючі висновки, що професійна компетентність керівника навчального закладу певною мірою залежить від віку, статі, темпераменту, досвіду. В ситуації розгортання конфлікту більшість керівників обирають стратегію співпраці, намагаються увійти в положення своїх колег, дбають про обопільне задоволення  інтересів, намагаються не розпалювати конфлікт, прагнуть до ефективної взаємоузгодженої роботи.

Література:

1. Дзюба Т. М.  Комплекс методик для діагностики психологічної готовності керівника школи до взаємодії в умовах конфлікту . – Полтава, 2005. – 64 с. 
2.  Зимняя И.А.  Социально-профессиональная компетентность как целостный результат профессионального образования /  И.А. Зимняя // Высшая школа:  проблемы и перспективы: материалы 7-й Международной научно-методической конференции, Минск, 2005. – С.283–286.
3. Карамушка Л. М.  Психологія управління конфліктами. – К. : Науковий світ, 2009. – 266 с. 
4. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. – М.: Высшая шк., 1990. – 119 с.
5. Митина Л.М., Митин Г.В., Анисимова О.А. Профессиональная деятельность и здоровье педагога: Учеб. пособие / Под общ. ред. Л.М. Митиной. – М.: ИЦ «Академія», 2005. – 368 с.