На даному етапі розвитку сучасної педагогічної науки  та освіти в цілому, важливим постало питання розгляду професійної конфліктологічної компетентності  менеджера навчального закладу з гендерної точки зору, тобто дослідження особистісних рис жінок та чоловіків, їх здатності конструктивно вирішувати конфлікти в освітянському колективі.

Вміння конструктивно розв’язувати конфлікти говорить про досвідченість та професійну компетентність особистості. Під конфліктною компетентністю ми розуміємо сукупність умінь та навичок, необхідних для ефективного вирішення конфліктів [2]. Особлива роль у вирішенні конфліктів, що виникають в закладах освіти відводиться директорам шкіл. Слід також зазначити, що професійно-конфліктологічна компетентність керівника  залежить від таких факторів як: вік, стать, соціальний статус, темперамент, досвід та ін.  Досить часто говорять, що вправно вирішувати конфлікти здатні лише харизматичні лідери. Такі люди, без особливих зусиль здатні захопити слухачів в полон своїх емоцій, викликати повагу, довіру, почуття емпатії, бажання діяти та співпрацювати.

Останнім часом гендерні дослідження стали невід'ємною частиною педагогічної науки, а гендерна проблематика відокремлюється в різних галузях педагогіки.

Гендер − один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему [1, c. 123-125]. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві.

Гендерним аспектам в управлінні приділяли увагу такі вітчизняні вчені як Н.С. Власенко, Л.Д.Виноградова, І.В. Калачова, Т.П. Хохлова, а також американські дослідники  М. Хенінг, А. Жарден, Роузнер Дж та ін.; актуальні питання підготовки викладачів до ґендерного виховання й керівників закладів освіти до впровадження ґендерного підходу в навчально-виховний процес та процес підвищення кваліфікації психолого-педагогічних працівників і робітничих кадрів досліджувалися у працях С.Т. Вихор, Л.І.Даниленко, І.В. Іванової, Л. М.Карамушки, І.С. Мунтяна, В.В. Олійника та ін.

У провідних освітніх закладах світу головною якістю керівника вважається культура спеціаліста [3], а саме: зовнішня культура поведінки, діловий етикет, культура мислення, комунікативна культура, культура управлінння, культура підприємства.

У людини, яка бере на себе відповідальність з прийняття управлінських

рішень, повинні бути риси особистості, що сприяють виконанню цього виду

діяльності. У ситуаціях, коли необхідно приймати рішення, на думку  Л. Іванової [4, 8-12], у жінок, порівняно з чоловіками, проявляються такі риси, як:

- емоційність особливої сили;

- більша чутливість до несправедливості, болісна реакція на критику, конфлікти, що змушує їх довгий час бути у збудженому стані і несприяє успішному управлінському рішенню, але дозволяє швидше реагувати на зміну ситуації;

- більша схильність до стресів порівняно з чоловіками;

- занижена самооцінка, самокритичність;

- вміння пристосовуватися до різних ситуацій, оскільки доводиться часто переключатися з однієї соціальної ролі (керівник, ділова жінка) на іншу (мама, дружина).

К. Фрей та Б. Кюмбель  виділяють таку жіночу рису, як уміння працювати в команді (орієнтація на колектив, колективне прийняття рішень, врахування й бачення людських рис співробітників).

Такі дослідники, як Дж. Мак-Кі та А. Шерріффс  дійшли висновку, що типово чоловічий образ – це набір рис, пов’язаний із соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю й ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні та комунікативні уміння, теплоту й емоційну підтримку. В цілому чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. При цьому автори вважають, що надмірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінінних рис набуває вже негативного оціночного забарвлення: типово негативними якостями чоловіків визнаються брутальність, авторитаризм, надмірний раціоналізм тощо, а жінок – формалізм, пасивність, зайва емоційність тощо.

Серед різних орієнтирів вибору кар'єри чоловіки частіше прагнуть до

підприємницької активності, менеджменту, змагальності, відчувають потребу

створювати новий продукт, послугу або організацію. Жінки в роботі частіше

орієнтовані на незалежність, стабільність, безпеку, професійну компетентність.

Жінки частіше сприймають кар'єру як особистісний ріст, як самореалізацію, а чоловіки ставляться до кар'єри як до перспективної й престижної посади. Чоловіки співвідносять роботу із просуванням по службі, тоді як жінки розділяють два поняття: виконана робота й кар'єру.

Досить специфічними жіночими рисами, на відміну від чоловіків, є вміння залагоджувати конфлікти, знаходити точки дотику із співрозмовником. Компетентність у розв’язанні конфліктів, у більшій мірі, належить жінкам. Недарма керівні посади в навчальних закладах посідають саме жінки.

На думку Дж. Роузнер [5], жінки користуються своїм вмінням спілкуватися і керують не так, як чоловіки. Вони домагаються успіху, використовуючи саме «жіночі» якості. Чоловіки-менеджери сприймають свою роботу як серію справ (або угод) із підлеглими, з нагородою за надані послуги або покаранням за не якісну роботу. При цьому вони частіше користуються владою, що дає їм займана посада. Жінки-менеджери керують так, щоб підлеглі поєднували свої інтереси з урахуванням інтересів групи, ставлячи перед собою більш широкі цілі. Свою владу жінки пов'язують з особистими якостями: чарівністю, контактністю, вмінням спілкуватися й інтенсивно працювати, а не із займаною посадою. Чоловіки ж більше схильні користуватись авторитарним стилем керівництва.

Аналізуючи гендерні дослідження в сфері управління освітою, можна зробити висновки, що успішний процес керівництва навчальним закладом та компетентність у вирішенні конфліктів належить жінці-менеджеру.

Соціальний статус жінки-керівника в освіті визначився багатьма ознаками. По-перше, умовами виховання у сім’ї, що сприяють формуванню лідерських якостей, по-друге, наявністю якостей освіти, що сприяють успішній діяльності жінок на керівній посаді (оптимізм, уміння бачити перспективу навіть у безвихідній ситуації, вміння досягати своєї мети, незважаючи на всі перешкоди й обмеження, сила й мужність у відстоюванні своїх переконань, орієнтування на самореалізацію). По-третє, проявом професійно-ділових та організаторських якостей жінок-керівників.

Література:

1. Абубакирова Н. И. Что такое «гендер»? / Н. И. Абубакирова // Общественные науки и современность. – 1996. – № 6.– С. 123–125.
2. Громовий В. Директори шкіл як лідери змін: місія неможлива?! [Електронний ресурс] / В. Громовий. – Режим доступу: http://egymnas.narod.ru/book_01.3.3.html
3. Денисов О.И. Проблема конфликтологической компетентности руководителя. − М.: МААН, 2000. – 35с.  
4. Иванова Л.Н. Управление персоналом : учеб.-метод пособ. / Л.Н. Иванова, А.А.Корсакова. – М. : ЕАОИ, 2008. – 200 с.
5. Роузнер Дж. Женщина в директорском кресле // Вы и мы. - 1995. - № 5.